Коли ми втрачаємо себе у стосунках

Стосунками називаються міжособові взаємозв’язки між людьми, що проявляються у спілкуванні та сумісній діяльності. За своїм базовим завданням партнерські стосунки мають формуватися на взаємній довірі, толерантності та конструктивній взаємодії, такі стосунки можна називати ідеальними, проте у житті далеко не всі стосунки мають таку картину.

З самого початку, вступаючи у спілкування, кожна людина має своє уявлення про майбутню взаємодію, такий етап називається «очікуваннями від партнера». Зазвичай це позитивні погляди на майбутнє спільне життя, легкість у сумісній діяльності та взаємний погляд на перспективи.

Наступним етапом стає практичне розпізнавання об’єкта симпатій, що називають «спостереженням за партнером». Згодом переходимо до етапу «які в тебе недоліки?», і тут починаються конфлікти, які неминуче переходять у з’ясування «правих та неправих, правильних чи неправильних». Після чого з’являється бажання «переробити під свої погляди». В такому «двобої» часто перемогу отримує один, а на компроміси іде інший. Усе б нічого, якби тому іншому не прийшлося поступатися важливими та суттєвими основами власного життя.

З самого початку кожен партнер має свої потреби, вподобання та бажання, зазвичай уже сформована система цінностей та уявлень про життя у стосунках.  Поступатися заради партнера теж є нормою, поки не переходиш межу своїх власних інтересів та бажань. Адже у кожного було життя до стосунків, було те, що приносило задоволення та радість. Ось такий момент, коли ваші інтереси стають забороненими «заради когось, чогось», вимагають від вас пожертвувати майже усім заради партнера, його спокою, комфорту та т.п. і називають етапом «втрачання себе у стосунках».

Індикатором такої «втрати» є ваше внутрішнє незадоволення і зовнішня маска спокою, аби тільки не було скандалів та сварок. Усе глибше занурюються всередину себе нездійсненні бажання, очікування та мрії. Далі настає етап «змирення та покори», коли усе своє викликає байдужу реакцію. З часом така людина втрачає самоідентифікацію та порушується власне «Я». Зазвичай до такого стану доводять нерідкі випадки проявів сімейного насильства, як фізичного, так і морального. У купі із побиттями рівень втрачання себе стає критичним.

Проте так чи інакше є надія, що усе скінчиться і постраждала у стосунках людина зможе повернутися до того омріяного життя, яке нині здається нездійсненним. Краще вчасно (не чекаючи до складних наслідків) звернутися по допомогу, адже чим раніше розпочнеться процес відновлення своїх меж та самоідентифікації, тим швидше станете відчувати себе у своїх бажаннях та можливостях. Виходи є і вони різні, зазвичай потрібна стороння допомога (психологи, медіатори та ін.), щоб побачити коли і як відбувалася «втрата себе у стосунка», втрата прав та що можливо зробити, щоб врешті решт повернутися до повноцінного життя, наповненого власними планами, реалізацією та задоволенням.